Із 2003 року, після закінчення 9 класу, він разом із мамою і сестрою проживав в Італії. Йому відкривалося світле майбутнє. Працював у курортному Ріміні на березі Адріатичного моря на фірмі, яка виробляла деревʼяні конструкції. Займався параглайдингом – спускався на парашуті з гір.  На вихідних підробляв діджеєм. Ще був тренером у спортзалі. 

Однак одного листопадового дня  2013 року  побачив у новинах, що відбувається на площах Києва, як силовики розганяли студентів. «Щось наче обірвалось в душі, – каже, – коли вони (силовики – авт.) вирвали  з рук мітингувальника український прапор. 

Хлопець негайно вирішив повернутися в Україну. Через декілька днів він вже був на Грушевського, щоб взяти участь у Революції Гідності. Познайомився з однодумцями, зустрів дівчину Діану, яка згодом  стала його дружиною.  На Майдані пройшов жорстку  школу мужності, а з початку 2014-го пішов на фронт. Звільняв Донбас у складі батальйону Нацгвардії імені генерал-майора Сергія Кульчицького.  

Згодом, у 2017-му, коли з дружиною їхав у відпустку до мами в Італію, його заарештували прямо при виході з літака  в аеропорту (гадаю, цю історію пам’ятає більшість із нас – авт.). Його звинуватили в загибелі італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі під час бойових дій на Донбасі. Судовий вирок нацгвардійцю був – 24 роки колонії суворого режиму.  

Ця звістка сколихнула світ. Масові протести на підтримку воїна, посилена боротьба українського уряду проти політично вмотивованої справи, за якою стояли інтереси рф,  зробили свою справу.  Україна довела невинуватість Марківа, і 2020 року він повернувся на батьківщину.  

Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало  Віталія  Марківа вдома, в Києві. Він на той час перебував на службі в  Головному управлінні Нацгвардії. Не задумуючись, перевівся  в бойовий підрозділ. Боронив Київщину, звільняв з запеклими боями інші міста на Сході, побував у найгарячіших точках…  

За віддану службу, за мужність і професіоналізм нагороджений бойовими відзнаками. Про нього пишуть, створюють фільми… 

Сьогодні Віталій  – офіцер Першого батальйону оперативного призначення «Форпост», який входить до складу першої бригади Нацгвардії «Буревій». Бригада  продовжує брати участь у бойових діях на Східному фронті.  

Він прийшов в армію у 24 роки, молодість віддав війську. Каже, що майже всі свої дні народження зустрічав на фронті, в посадках і окопах. Чи шкодує? Такі як він, ні. Якби тоді, одинадцять років тому, йому сказали, що війна триватиме так довго, і що їй не буде видно кінця, він  все одно не відмовився  б від своїх вчинків. Я його знаю… 

 Днями, 16 серпня, Віталію виповнилося 35. Побажаймо йому міцного здороʼя, незламної сили духу, перемоги та щасливого повернення додому – до  дружини та синочка  Ореста, якому невдовзі виповниться чотири рочки… 

Марія МАЙДАНЮК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували