Судово-юридична газета деталізує, що особи та спадкоємці осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, зможуть отримати компенсації з українського бюджету. Також вони отримають низку прав як депортовані. Зокрема, права на вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно. 

Отже, у Законі «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» визначено, що депортація – насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років. 

Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі вищезазначених рішень, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним із пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства. 

Депортованими також будуть вважати осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження (що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав) з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів між СРСР/УРСР і Польською Республікою у період 1944–1951 років. 

Факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав – колишніх республік СРСР, Польської Республіки (Республіки Польща). 

У статті 7 Закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», яка буде регулювати порядок та умови компенсації депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання, передбачається, що вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно за можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються депортованій особі або її спадкоємцям натурою. У разі відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. 

Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з дня набуття особою статусу депортованої особи. 
Відшкодування вартості вилучених внаслідок депортації будівель та іншого майна депортованій особі або її спадкоємцям здійснюється поетапно протягом 5 років після прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. При цьому одноразово сплачується не менше п’ятої частини нарахованої суми. У разі смерті депортованої особи після прийняття відповідного рішення відшкодування вартості здійснюється спадкоємцям такої особи. 

Повернення майна чи відшкодування його вартості депортованим особам або (у разі їх смерті) спадкоємцям здійснюється у порядку, встановленому Кабміном. 

Депортованим особам, яким при поверненні в місця постійного проживання було надано у власність житло, збудоване або придбане за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, житло, яке в них було вилучено внаслідок депортації, не повертається або його вартість не відшкодовується. 

Громадянам України з числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності. 

Визначено, що особи, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, мають право на одноразову грошову допомогу. У разі смерті особи, зазначеної в частині першій цієї статті, після прийняття відповідного рішення одноразова грошова допомога виплачується спадкоємцям такої особи (дружині або чоловіку, а в разі їх відсутності — дітям). Розмір, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначаються Кабміном. 

Новий закон набирає чинності через 6 місяців з дня його опублікування. 

Як зазначали автори в поясненнях, йдеться про депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Депортація у 1944-1951 роках є одним із трагічних наслідків Другої світової війни здійснена комуністичними тоталітарними режимами Радянського Союзу і Польщі. 

Українці віками зазнавали постійних утисків та переслідувань від колонізаторів за свою віру, мову, землю, численних людських жертв, духовних й матеріальних втрат, неодноразових примусових виселень. 

Офіційно депортація українського населення почалася 9 вересня 1944 р. в результаті  Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території УРСР» та Договору між СРСР і ПНР «Про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 року, примусово було переселено понад 700 тис. українців-автохтонів. 

Конституційний Трибунал Речі Посполитої Польської 19 грудня 2002 визнав, а Європейський суд з прав людини 22 червня 2004 року підтвердив, що угода від 9 вересня 1944 року «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов’язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними. 

У польському законі від 8 липня 2005 року, що регулює відносини між державою та громадянами, примусово переселеними на підставі згаданої угоди, вживається термін «вигнання», що додатково підтверджує, що ці події вважаються депортацією. 

Територія розташування вивезених в УРСР охопила 17 областей. Чи не найбільше депортованих осіло на Тернопіллі. Згідно з інформацією тернопільського історика Володимира Кіцака, ця цифра – майже 200 тисяч. У більшості – переселенці з Надсяння та Лемківщини. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували