І як вдячний іменинник, маестро дарує всім шанувальникам свого таланту найбільшу в історії своїх персональних експозицій, виставку «Скажи мені правду», яка експонується  на двох поверхах Залу наук знакової віденської історичної споруди XVII століття Aula der Wissenschaften, що в самому серці Відня. На цю особливу європейську культурно-мистецьку подію року, яка триває з 2 до 12 травня (цього дня 1936 року народився митець), вхід безкоштовний. Маестро вирішив, що його праця повинна бути доступною кожному. Тут представлено близько 400 найвідоміших робіт майстра п’ятнадцяти  живописних циклів, створених від 1965 року - до нової серії «Віденська рапсодія». Це четверта виставка у Відні, де Іван Степанович проживає від початку широкомасштабної війни росії проти України, і вже десята за межами України за останні три роки. Крім Відня, Україну очима Генія сучасності побачили  шанувальники мистецтва Чикаго і Мадрида, Риги і Кракова, Гданська і Риму. Вернісаж  зібрав понад сімсот учасників. Серед них - представники акредитованого у Відні дипломатичного корпусу, федерального уряду та мерії Відня, культурні та громадські діячі України й Австрії, шанувальники мистецтва зі всього світу, які спеціально приїхали зустрітися з автором виставки. Всі вони, за словами художника, наголошували, що Україна тепер в центрі світу, а  мистецтво в період агресивної війни набуло особливої ваги, як опір, пам'ять, краса, виживання, безпека, посил світові про  правдиву Україну. Навіть сам художник захоплений таким масштабом своїх робіт. 

- Хто не побачить цю виставку, втратить половину життя, - каже Іван Степанович, приймаючи вітання з цією грандіозною подією. - Приємно вражений такою кількістю людей і  фаховістю відвідувачів, які спеціально їхали з Англії, Німеччини, Італії, Іспанії, Польщі, Данії та інших країн. Організації виставки сприяло наше посольство  і українська громада. Посол України в Австрії Василь Химинець  назвав мої картини унікальним інструментом дипломатії, який презентує автентичність української душі та природи. Я завжди хотів, щоб у моїх роботах люди бачили Україну такою, як вона є: з покинутими хатами, розбитими дорогами, бузком, чорною ріллею і ясним місяцем, сходом сонця над Дніпром,  пробудженням, мріями, що виходять з берегів, яблуками на снігу та допитливими воронами, з якими я і тут дружу. Все це – правдивий голос моєї душі, через який глядачі торкаються  України, її стійкості, болю, краси та невичерпного потенціалу. Сумно, що поняття «правда» з війною перебуває під загрозою, але складається воно з великої кількості чистого одкровення багатьох її синів і доньок. Мистецтво - це моя правда і я її кажу своєю працею. Якщо вона болить - значить вона жива. Як і моя Україна. Ми мусимо протистояти неправді  кожен на своєму місці, - каже маестро.  

- Ви на виставку дали картини  про війну в Україні, написані тут на початках вашої еміграції? 

– Ні. Вони сповнені песимізму. Я  ненавиджу війну. Ніколи не хотів і не вмів писати воєнної тематики. Але, як би далеко не заїхав, серце лишається на рідній землі і вібрує з нею в унісон. Я зробив тут три картини: «І був день перший», «І побачив землю, тілами вистелену», «В Чорне море Дніпром кров тече»  і більше про війну не пишу. Люди бачать війну наяву, гинуть від цього. Вирішив дати насолоду своєю творчістю. У часи великих випробувань люди потребують цього. Чому зараз, навіть під звуки сирен, вони йдуть на виставки, концерти? Душа просить поживи, і саме мистецтво задовольняє цю потребу. Коли  мої картини дозволяють глядачам відчути справжні емоції, замислитися про наші людські стосунки, це робить мене щасливим. Я вдячний за свободу та підтримку, які знайшов у Відні. Свобода  для мене – це творчість, моє бачення процесів, краси, ніким не кероване, не залякане владою. Я все це пережив, хочеться, щоб раз і назавжди Україна поставила крапку у виборі шляху до своєї свободи і досягла її, - сказав  геній сучасності. 

Іван Степанович ділиться  щемливим враженням від зустрічі з особливим гостем на виставці. Ним був капітан ЗСУ Дмитро Щербатюк, командир роти спеціальних сил, який  прибув з фронту до Відня, щоб особисто подякувати художникові і подарувати прапор, підписаний побратимами-захисниками. Символічно, що саме в цій залі два роки тому на своїй виставці Марчук підписав український прапор, який воїн  забрав із собою на передову. Біографиня художника Тамара Стрипко додає, що найтитулованіший український художник не тільки зробив подвиг, знайшовши  нові стилі в мистецтві, він  зберіг колекцію для людства. 

- Таким чином Марчук  служить Україні і став для багатьох українських воїнів символом незламної культури, яка витримала всі труднощі і надихає продовжувати боротьбу. Через мистецтво маестро можна зрозуміти, звідки сьогодні українці черпають свою силу. Його називають людиною  світла,  совістю української нації, символом України, а творчість водночас і сучасною, і безкінечною, яка бере свої початки в іконографії та вказує на зв’язок з Божественним. 

- Може митці  мають рацію, пропонуючи розглядати вашу художню спадщину в українському і світовому мистецтві,  як окремий рух – марчукізм? - звертаюся до художника. 

- У мене скільки відкриттів у малярстві, що треба досліджувати  кожен напрямок і оголосити конкурс, хто зможе об’єднати в одне ціле цих різних художників (сміється). Мої виставки завжди демонструють групову участь 15 різних Марчуків. Я впевнений, що мистецтвознавцям буде багато роботи над вивченням моєї творчої спадщини. І якщо хтось першим назве це марчукізмом і це приживеться, то так і буде, - каже художник.  
Тамара Стрипко додає, що колись не дуже сприймалося і слово «пльонтанізм», яке тепер  у світових мистецьких енциклопедіях подається без перекладу і стало національною культурною спадщиною України.  

- А думку про напрямок мистецтва марчукізм пропонує заслужений  діяч  мистецтв України, головна  художниця Харкова, серйозна дослідниця творчості Івана Марчука Світлани Дуденко. Мисткиня прийшла до висновку: якщо цього зараз не проголосити чи не зафіксувати, людство до цього все одно прийде. Зараз триває «Місяць культурної дипломатії України у Вікіпедії», який передбачає переклади статей  про видатних  діячів українського мистецтва, які залишили слід у світовій культурній спадщині. Відрадно, що у Вікіпедії побільшало перекладів статей про Марчука. Днями з’явився матеріал бенгальською мовою, а до цього були японською, англійською  і чи не всіма мовами європейських країн. Кожна нова стаття - це внесок у зміцнення українського голосу у світі. 

- Дослідження, збереження моєї спадщини є однією з цілей створеної на початку цього року Благодійної  Фундації Івана Марчука. Вона ще передбачає підтримку молодих художників і реалізацію проєкту мого музею в Україні. Ми успішно на цій виставці презентували структуру, - каже маестро. 

- І першою акцією Марчукової Фундації є реалізація доступності мистецтва кожному – безкоштовний вхід у віденський виставковий зал. На вернісажі виступив керівник Асоціації Фундацій Австрії, висловив захоплення потенціалом творчих надбань майстра. Ми приєдналися до Асоціації  неприбуткових організацій Австрії, які служать загальному добру. З ними разом можна вирішувати  проблеми, з якими ми стикаємося. У нас чітко прописані умови створення музею чи музеїв картин Івана Марчука, щоб до них мали доступ українці й інші люди доброї волі. Благодійна Фундація Івана Марчука  має виняткове значення для сучасних і майбутніх поколінь, як демонстрація внеску  українського митця в українську та світову культуру, - сказала пані Тамара. 

У віншувальний вінок з нагоди дня народження і я вплітаю побажання, щоб сіялося і жалося ще многая літа. Маестро дякує і філософськи каже, що до горизонту ще йти та йти, бо місія митця безмежна. 

- Я вдячний за життя, яке прожив жертовно і страдницьки, бо те, що я зробив від моменту усвідомлення, що «Я – єсьм», варте всіх поневірянь. У мене є спадщина , - ніби підбиває підсумок маестро.  

Я заперечую слово «прожив», бо ще багато  не змовлено, не допрацьовано, і мрій багато так і не здійснилося.  

- Та й небо між Києвом та Львовом  ще не розмальоване, чекає вас і пензлик проситься до роботи, - нагадую давнє бажання митця. 

- Була така мрія, якби було в мене тисяча років. То лише час не стомлюється, а нам треба поспішати зі своїми мріями. Мій календар так і не бачить червоних дат, навіть день народження ніколи не відзначав.  

- Іване Степановичу, ми з вами оптимісти, тому давайте на цей рік дивитися, як на репетицію перед ювілеєм. І на старті у вас розминка потужна – найбільша персональна Віденська виставка, якою ви сказали правду світові про себе і свою Батьківщину. 

- Немає часу на репетицію, не можна жити на чернетку, а потім по-білому. Тому і цей рік, сподіваюся, буде роком натхненної роботи. У нас мистецький календар дуже щільний, багато запрошень  у виставкові зали світу і ми вибираємо, працюємо над цим. Народжуються нові картини, які завжди працюють на мене і на Україну. А художнє  полотно сьогодні  не тільки краса і товар, це рупор  держави, представник її, посол і дипломат, який нагадує людям, щоб не були байдужими до горя маленької  країни, яка собою захищає весь світ від сатанинського зла. Це документ, що засвідчує її  культуру, яка також є потужною зброєю у гібридній війні і нею треба користуватися ледь не щодня. Тому права на відпочинок чи репетиції нема. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка «Сільського господаря» у країнах Європи 

На світлинах: Іван Марчук; капітан ЗСУ Дмитро Щербатюк дарує Івану Марчуку прапор України; розгорнутий подарований прапор; афіша виставки «Скажи мені правду»; під час виставки у Відні. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували