Лауреатка народилася у Полтаві, але вважає, що в неї дві малі батьківщини – Тернопіль і Полтавщина. З дитинства цікавилася медициною, хотіла стати лікаркою і водночас зреалізувати мрію своєї мами. Але в Тернопільський медичний інститут, який був якраз навпроти її будинку, вступила не одразу. До цього довелося заробляти робочий стаж на відомому за тих часів підприємстві «Ватра». 

Після закінчення вишу отримала спеціальність «Педіатрія», вступила та завершила навчання в клінічній ординатурі, згодом захистила кандидатську дисертацію. З 1994 року пані Тамара в команді науковців кафедри дитячих хвороб із дитячою хірургією Тернопільського національного медичного університету. Її філософія життя співзвучна з висловом відомого політика Джона Кеннеді, який під час інавгурації сказав: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни». От і вона робить для своєї країни все, що може – лікує, добродіє, зарятовує. Її доброчинну діяльність поділяють чоловік Ігор та син Олексій, який служив у лавах ЗСУ. 

Волонтерський шлях лауреатки почався з Революції Гідності: «Пригадую, як зустрів Тамару Воронцову 2013 року, коли розпочалися протести на столичному Майдані й вона приїхала сюди надавати допомогу пораненим і хворим, – розповів про добродійницю медичний директор Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги Петро Левицький. – Одним із місць нашої дислокації було приміщення Київської міської держадміністрації, де на другому поверсі розташували медичний пункт. Робота тривала цілодобово, але я повсякчасно бачив там Тамару Олександрівну. Чоловікам там тяжко було, звідки ж у неї тоді бралися сили?». 

Восени 2014-го, коли почала формуватися спільнота волонтерів для добровольчих бригад і підрозділів ЗСУ, Тамара Воронцова розпочала активну діяльність. За всі роки російсько-української війни залишилися найвідчайдушніші, ті, для яких підтримка певних військових підрозділів чи медичних закладів, є метою життя. 

Активними помічниками у волонтерстві є студенти, яких навчає Тамара Олександрівна. Перша акція мала назву «Відмовся від кави – зігрій бійця», а згодом було ще багато таких заходів. Петро Левицький пригадує як Тамару Воронцову обрали головою Тернопільського осередку Всеукраїнського громадського об’єднання «Медики Майдану» й вона розширила обрії своєї волонтерської праці – налагодила контакти з колишніми одногрупниками, студентами, які нині мешкають за кордоном. Так почала надходити гуманітарна допомога для фронту та шпиталів із різних країн. «Якось я побував у її помешканні, а там повсюди – пакунки з медикаментами, речами для наших захисників, які вона разом із чоловіком сортувала та відправляла на фронт. Часто разом із військовими їздила на позиції нашої армії та власноруч передавала гуманітарні вантажі військовим», – додав Петро Левицький. 

Добродійність і милосердя – не єдині чесноти нашої героїні, ще Тамара Воронцова малює ікони. Цей дар відкрила у собі не так давно, але вже має значні успіхи, про її духовну творчість схвально відгукується художник, заслужений майстер народної творчості України Володимир Шерстій. У доробку Тамари Олександрівни нині вже шість іконописних робіт. 

«Хочу також подякувати спонсорам з усього світу, які є волонтерами вже багато років. Цю нагороду розділяю зі своїми колегами, студентами, друзями та родиною, яка завжди у цій справі поруч. Без мого чоловіка, який з 2014 року переносив уже стільки пакунків з гуманітарною допомогою, я не знаю, чи впоралася б. Вдячна небесним покровителям, які дали добро нам на цю почесну місію та прикривають своїм омофором. Доки існує цей ланцюжок милосердя, добра, наші хлопці живі, а з ними й ми всі. Україна обов’язково вистоїть», – мовила у своєму подячному слові волонтерка Тамара Воронцова. 

Лариса ЛУКАЩУК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували