З душевним трепетом ми переступили ворота Вікторівецького кладовища, де відчувалася утаємничена тиша. Чисті, охайно доглянуті могили, з надгробними пам’ятниками різних конфігурацій простягалися вздовж рівними рядами, які зовнішнім видом висвітлювали культуру і духовну історію не одного покоління вікторівчан, що тут на вічному спочинку. 

Ми підійшли до могили, пам’ятник вражав оригінальним витвором художнього мистецтва. На вертикальній гранітній сірій плиті зображений Петро Іванович серед пшеничного лану, замріяно дивиться в даль колосистого поля, що яскраво відображає весь життєвий шлях хлібороба. Його постать посеред збіжжя, з чуйним розумним поглядом якось душевно заспокоює, ніби хоче сказати, що час лікує, життя триває, а справи за його відсутності продовжуються, як ця пшенична нива. Поклавши на могилу живі квіти і засвітивши свічки, ми щиро помолилися за його душу і просили у Господа йому вічного небесного Царства. Віддавали духовну шану людині-легенді нашого краю, патріоту хлібної ниви, який безмежно любив землю і цінував людей, які на ній працювали. 

Упродовж довгих років на цю дату працівники підприємства завжди намагалися завершити всі осінньо-польові роботи, щоби створити йому приємний трудовий подарунок господарського року. І цьогоріч не зрадили давній традиції. 

Аби переконатися, що батькові добрі справи продовжуються, Олександр Петрович ознайомив нас із господарством. Розмах розвитку агропідприємства «Вікторії-92» у всіх сферах виробництва вказує, що справа Петра Пеляка  в надійних синових руках. Підприємство прогресує у всіх напрямах господарської діяльності, активно підтримує ЗСУ. Збільшено для обробітку земельні площі, яких нині понад п’ять тисяч гектарів, тут щорічно збирають гарні врожаї, розбудована виробнича та соціальна інфраструктура, опановують нові виробничі потужності. Тож там, в потойбічному світі, батько може пишатися своїм наступником.  

Ми були приємно вражені темпами освоєння новопридбаного промислового об’єкта біля села Вікторівка, де прокладають логістичний шлях введеного в дію залізничного полотна, що забезпечить завантаження продукції та її транспортування залізницею. Також керівник розказав нам про плани майбутнього будівництва нових виробничих об’єктів і впровадження в життя перспективних проєктів. 

А потім за поминальним столом між нами були різні спогади, які зменшували смуток, створювали душевну розраду, давали відчуття глибокої пам’яті про Петра Івановича, відчуття того, що він поряд, що його добрі справи, щедрість і доброта житимуть вічно і примножуватимуться в підприємстві його нащадками.  

Іван ДУФЕНЮК 
с. Вікторівка Козівської громади 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували