«Цьому захопленню передусім завдячую татові, він був затятим рибалкою. Виріс я у Збаражі, де спершу був один став, згодом, коли будували Збаразький цукровий завод, для технологічних потреб збудували ще один. Коли заповнили греблю водою з річки Гнізна, утворилася надзвичайно гарна водойма. Першими роками там добре було ловити карпів, карасів, дещо рідше окунів», – розпочав розмову пан Олександр. 

Він каже, що таких хитромудрих снастей як тепер, тоді не було, тож тато пішов до лісу і з деревини змайстрував двоколінне вудилище (кожне із колін мало по 2 м) й знявши кору, обробив його гарячою олією. Воно було міцне, але водночас дуже легеньке, добре гнулося. З дроту примотав мотовильця, жилку знайома жінка спеціально привезла зі Чехословаччини, тато на знак подяки наловив їй карасів. 

«Дослухаючись до татових порад, я дивував, а може, й нервував місцевих досвідчених рибалок. Бувало, виймаю рибину одну за одною, а в них – тиша. Все тому, що потрібно бути спостережливим, терплячим, відчувати, а ні, то запитувати, на що на цьому етапі може клювати риба. Так мене завше вчив тато», – продовжив розповідь пан Олександр. 

Чоловік полюбляє й зимові риболовлі. Правда, якщо говорити про Збараж, там холодної пори не надто клювала риба. Хоча були й винятки. Пригадує,  колись тато зловив на цьому ж ставку щуку вагою 16 кілограмів, яку здав у ресторан. А ще якось карпа вагою 15 кілограм,  лише голова важила чотири. 

Риболовля для пана Олександра – не просто хобі, чоловік каже, що це своєрідна залежність, пристрасть. Навіть, купуючи дачу в селі Івачів, мріяв щодня сидіти на березі водойми. Начитавшись літератури, самотужки змайстрував собі човен, щоб легко йшов по хвилі, був тихим і міцним. Через водорості на ньому було проходити легше, ніж на заводському.  

Правда, пан Олександр зізнається, що його мрії дещо не збіглися з реальністю. Щодня на риболовлю ходити не вдається, робота в саду витіснила це захоплення. Однак раз на тиждень чоловік  разом із друзями-однодумцями вирушає на риболовлю. Місця обирають різноманітні, зазвичай водойми, де утворені громадські спілки, там люди зариблюють ставки, стежать за тим, щоб ніхто не застосовував браконьєрських методів вилову риби. 

Також  пенсіонер  поділився порадами для рибалок-початківців. Найперше запитали чи клює риба, коли стовпчики термометрів сягають 30 градусів тепла, а то й вище. 

«У спеку найкраще допомагати дружині, працювати в саду, заробляти бали на майбутнє, – сміється і продовжує. – Якщо без жартів, спекотними днями риба практично не клює, вона теж відчуває спеку. Краще такими днями йти на нічну риболовлю. Щодо насадок – важко вгадати. Як жартують досвідчені рибалки: сьогодні карасю до вподоби «перловка», завтра – черв’ячок, а післязавтра – пиво».  
Пан Олександр каже, якщо приїжджаєте на незнайомий став, цікавтеся у місцевих рибалок на що вони ловлять, де може бути риба. Дуже важливо знати водойму, перепади глибин у ній. Наприклад, взимку лунки розташовані приблизно на метр-півтора одна від одної, то можна побачити, що в одній ловиться, а в іншій – ні. Все тому, що в одній із них є якась ямка, камінь чи шматок деревини і рибі там комфортніше перебувати. А ще чоловік каже, що добре риба клює після зливи чи дощу. 

Пан Олександр свого часу любив «ходити» на судака, там є своя специфіка вилову цієї риби. Наприклад, вона починає клювати із заходом сонця і завершує – під час сходу. Вчитися, цікавитися, бути терплячим, а основне – отримувати задоволення від процесу, ось головні секрети риболовлі.  
Зоряна ДЕРКАЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували