От тільки біографію дівчини-стрільця Легіону УСС подавали загально, бо, виявляється, достовірних відомостей про українку-героїню віднайти ще не спромоглись. Однак історія має звичай відкривати свої таємниці, і нині можемо детальніше оповісти про О. Підвисоцьку, ім’я якої разом із такими відомими жінками в Легіоні УСС як Софія Галечко, Олена Степанів, Ганна Дмитерко, навічно вкарбоване в історії нашої національно-визвольної боротьби на початку ХХ століття. Тим більше, що цьогоріч минає 125 літ від дня її народження. 

Народилася Ольга Підвисоцька 19 травня 1899 р. у  Чорткові. Її батьки Юлія та Спиридон Підвисоцькі були акторами театру «Руської бесіди». Щороку, від весни до осені, театр давав вистави у різних населених пунктах Галичини, тож дитячі роки Оля проводила у таких «творчих» мандрах. Але в середині 1900-х років сталася велика біда: один за одним померли тато і мама дівчинки, залишивши круглими сиротами трьох малих дітей.  
Оскільки близьких родичів у знедолених сиріт не віднайшлося, ними заопікувався парох с. Річка на Косівщині о. Олександр Сабат. Він був уже похилого віку, вдівцем, тож огорнув діток батьківською турботою. Підрісши, Оля навчалася в учительській семінарії в Станиславові (нині – Івано-Франківськ), в старші учнівські роки долучилася до Пласту і молодіжного січового руху. Росла вольовою, не за віком змужнілою, але стриманою, небагатослівною.  

У 1916-му, коли тривала світова війна і рознеслася слава про звитяжний Легіон УСС, дівчина, дописавши собі рік в біографії, домоглася зарахування у жіночу чоту цього підрозділу. Добре відомо, що командування Легіону УСС, старшини і підстаршини виступали проти участі жінок у бойових рядах, допускаючи їхню службу хіба що в санітарних підрозділах. Можемо уявити, яку наполегливість треба було проявити О. Підвисоцькій, аби здолати перепони і стати стрільцем Легіону УСС. Одна будапештська газета в своїй кореспонденції про жінок в рядах УСС зазначила тоді про О. Підвисоцьку: «Із семінарської лавки пішла в поле». Та в «полі», тобто на бойових позиціях, жіноча чота була недовго, в час фронтового затишшя, а основну службу відбувала у Коші УСС, де проходила військовий вишкіл. 

Навесні-влітку 1918 р. жінки з бойових рядів УСС були відправлені на цивільну службу. О. Підвисоцька стала вчителькою у с. Пісочна на Надвірнянщині, де раніше служила в Коші УСС. Сюди прибула до неї в серпні після відпустки подруга Софія Галечко – хорунжий УСС, яка проявила героїзм у кількох боях упродовж 1914–1916 років. І ось тепер цю легендарну воячку усунули з воєнної служби, про свою спустошеність і безвихідь вона оповідала О. Підвисоцькій. Під час купання у річці потрапила у вир, з якого не вибралася. Це був другий важкий удар для О. Підвисоцької, коли вона втратила найближчу людину в рядах УСС. 

А через два місяці Галичиною прокотився Листопадовий чин, постала Західно-Українська Народна Республіка, яка змушена була вести нерівну війну з армією новопосталої Польщі, що зазіхнула на українські землі. За таких обставин О. Підвисоцька, звичайно ж, не могла надалі працювати в школі і через деякий час бачимо її в штабі 2-го куреня під командуванням сотника О. Станіміра 8-ї (Самбірської) бригади УГА. Отримала військове звання хорунжого і відповідально служила. 

 
Знаковим у її бойовій біографії стало 15 травня 1919 р. Під час потужного польського наступу біля с. Гошани (нині – Градівка на Львівщині) критичною стала ситуація у 5-й сотні 2-го полку, коли після поранення командира, а невдовзі і його заступника похитнулися позиції українців, і тоді Ольга прибула зі штабу та взяла командування сотнею на себе. Поява нового командира в час бою припинила паніку серед стрільців, а його команди забезпечили успіх, ворог був зупинений. Це єдиний відомий нам випадок у звитяжній боротьбі УГА, коли в бою підрозділом командувала жінка-старшина. 

Далі була Чортківська офензива. А після неї УГА під натиском озброєної Антантою польської армії змушена була перейти в Наддніпрянську Україну. Для О. Підвисоцької, як і всіх українських вояків, це був важкий час покидати рідну галицьку землю. Втішав клич, який тоді звучав: «Через Київ – на Львів!». За Збручем внаслідок реорганізації УГА Підвисоцька служила в стаційній команді старшин у Кам’янці-Подільському. 

Там знайшла і своє жіноче щастя – побралася із Миколою Балицьким: уродженцем с. Бурдяківці (з Борщівщини), звісним діячем Української радикальної партії, правником і редактором, хорунжим УГА. Відтоді вони разом ділили всі радості і складнощі свого життя, ростили трьох дітей. Після поразки національно-визвольних змагань залишилися в радянській Україні, з 1924 р. проживали в Харкові.  

Нещодавно в матеріалі одного «дуже патріотичного» автора промайнула думка, мовляв О. Підвисоцька «звернула не на ті манівці». Так от: справи Ольги і Миколи Балицьких, які зберігаються у Державному архіві Харківської області, свідчать, що вони обоє ніколи не належали до компартії. Це по-перше. А по-друге, повертатися з трьома малолітніми дітьми в Галичину, окуповану Польщею, де не було батьків і родинного дому, а чужинська влада точно не горіла бажанням дати їм роботу, могла і переслідувати, явно не випадало. Крім того, у 1920-ті роки відбувалася українізація, була потреба у національних кадрах. 

Із початку 1930-х, як відомо, в радянській Україні дедалі більше наростав комуністичний терор. М. Балицький змушений був полишити роботу у Верховному суді УРСР і перейти у технікум працювати викладачем. Ольга викладала українську мову у середній школі. Та численні життєві випробування вкрай негативно позначилися на її здоров’ї: у вересні 1937 р. лікарі поставили їй страшний діагноз – тяжка форма пороку серця, тож вона була відправлена на пенсію. І це з 38 років! 

Та найстрахітливіші удари долі були попереду. В країні наростав кривавий вал Великого терору. 30 вересня 1937 р. М. Балицький був заарештований, а 2 листопада за наскрізь сфабрикованим звинуваченням розстріляний. Рішення про страту прийнято в москві особливою нарадою при нквс срср. Через два дні після розстрілу чоловіка чекісти заарештували і О. Балицьку. Довідка про інвалідність стримала чекістів-катів від негайної розправи над невинною жінкою. Про те, що її чоловіка стратили, вона так ніколи і не дізналася: звично їй повідомили, що «засуджений на 10 років без права листування». Того ж дня «гуманно» вчинила більшовицька влада і з дітьми подружжя – неповнолітні син і дві дочки були «вилучені та здані у приймальник-розділювач». 

О. Балицьку допитували лише один раз. Чекісти не знали, що перед ними колишня стрілець Легіону УСС і хорунжий УГА О. Підвисоцька, інакше вирок був би негайний і жорстокий. Невинна жінка сім місяців пробула у повній ізоляції, фактично у камері смертників. 29 травня 1938 р. у тій же горезвісній москві той же позасудовий каральний орган, як і у справі М. Балицького, виніс вирок: відправити О. Балицьку на 5 років заслання у Казахстан. Відтоді губляться сліди жінки. Найімовірніше, в чужому краї вона і знайшла свій вічний спочинок, але точно де і коли – не знаємо. 

І ще промовиста деталь: після арешту О. Балицької паспорти, інші документи, фотографії, різні довідки, які вилучені під час арешту, були спалені, про що свідчить відповідний акт у слідчій справі. Тому світлина О. Підвисоцької за 1917 р. – єдина нині нам відома. 

Приклад сім’ї Ольги і Миколи Балицьких виразно показує, як чекісти намагалися повністю стерти пам’ять про невинні жертви своїх злодіянь, яких репресували, страчували лише за те, що вони українці. В наші дні кровні і духовні нащадки цієї російської комуністично-чекістської банди знову ось уже більш як 10 років війною намагаються знищити український народ і його державу.  

Та не вдасться! За нашу перемогу стоять Збройні сили України, поборюючи сильного і підступного ворога-нелюда, мільйони свідомих українців у нашій державі і світі, наші союзники та всі люди, для яких головними цінностями є демократія, свобода, право і незалежність.  

Петро ГУЦАЛ, 
кандидат історичних наук 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували