Всеукраїнська громадсько-політична газета.
Важко знайти в Україні навіть найменше село, в якому люди не об’єдналися б заради допомоги фронтові, де б не молилися за перемогу та не боялися втрат. Живе війною і село Носів, що в Підгаєцькій територіальній громаді. Чи не найкраще про сільські будні тут знають молодий староста Носівського старостинського округу Іван Панашій і парох Церкви святого отця Миколая о. Василь.
– Ось днями від імені нашого воїна-десантника Василя Красновського, який воює разом із сином, я дякував у церкві односельцям, що зібрали гроші на колеса для авто, – розповідає священник. – Василь із фронту перекинув мені СМС: «Отче, подякуйте всім жертводавцям. Ми вже все придбали і машина на ходу».
Співрозмовники розповіли, що у разі потреби допомагають кожному воїну з Носова. А якщо вони приходять у відпустку, односельці намагаються гідно зустріти і згодом не з порожніми руками провести на передову. Кожному дають по кілька тисяч гривень, збирають продукти, закуповують речі першої необхідності.
– На Великдень ми зустрічали в церкві нашого воїна Олега Фунта, – пригадує отець Василь. – Він воював ще в Афганістані, а на українсько-російські війну пішов 2014 року. Нині ж захищає Батьківщину разом із сином Василем. І хоч сім’я Олега мешкає на Івано-Франківщині, на свята він приїжджав у відпустку до родини в Носові.
Отець Василь та Іван Панашій переконані: дуже важливо, аби кожен, хто повертається на фронт з їхнього села, мав із чим приїхати до хлопців. Кожному приємна увага і повага. Не обділили допомогою й Олега Фунта. Нещодавно отець Василь мав розмову з учителями і вони сказали: «Слава Богу, отче, ми ще не образили жодного нашого воїна»…
Активно долучаються до благодійності не лише місцеві селяни, вчителі, але й односельці з-за кордону. Скажімо, в Англії мешкає Ольга Ковбасевич. Її родина походить із Носова, а тому волонтерка заповіла собі допомагати всім воїнам, які мають стосунок до рідного села. На Туманному Альбіоні вона звертається до благодійних організацій, розігрує лотереї, робить все можливе, аби зібрати кошти на допомогу землякам. Наприклад, на Святого Миколая організувала акцію, аби придбати воїнам термобілизну, засоби гігієни, рукавиці, енергетичні батончики і так привітати їх зі святом. А нині жінка збирає пожертви на дрони, інші необхідні для фронту речі.
Ми вже писали, що війна – це не лише боротьба, взаємодопомога, а й, на жаль, болючі втрати. Білими журавлями відлетіли за небокрай земляки Ігор Луців (похоронений у Завалові), Теофіл Гордзіца, Андрій Перегінець, Василь Кальваровський (похований у Мукачево)…
Кожної неділі носівці згадують у церкві загиблих та моляться за здоров’я тих, хто воює.
– Я маю великий список й усіх поминаю. І не лише носівських. Хто просить про молитву за здоров’я, теж не відмовляю нікому. А просять і про воїнів з Івано-Франківська, Калуша, Тернополя, Бучача… Телефонують родичі з Італії та Польщі… Хай Бог рятує Україну й усіх хлопців, – каже отець Василь.
Він пригадав, як недавно у Носові посвячували пам’ятник на могилі Теофіла Гордзіци. Чоловік пішов на фронт добровольцем у 2016 році, з честю та гідність боронив нашу Батьківщину майже сім років і загинув у грудні 2022-го в Бахмуті Донецької області.
Іван Панашій розповів, що дружина Наталія зареєструвала на президентському сайті петицію, в якій просила присвоїти чоловікові звання Героя України (посмертно). Петиція тоді не набрала необхідної кількості голосів. Та людська увага і шана воїну не забарилася, коли людна процесія з хором вийшла з Церкви святого отця Миколая та пішла на могилу, де односельцю посвячували пам’ятник.
Отець Василь зізнався, що в такі моменти, коли дивиться на згорьовану дружину і осиротілих дітей, на сумну паству, щиро бажає перемоги Україні і нашим воїнам!
– Завдяки їм ми живемо у відносному добрі, ходимо до своєї церкви, молимося рідною мовою… І все завдяки тому, що воїни стоять і не відступають у пожертві за нас… Навіть відлітаючи, тримають Україну на своїх крилах.
Василь ТОМИН
|
Більше статей
|
