– Усвідомлюючи, що як медик, маю відповідну підготовку і можу рятувати на фронті життя, а як викладач, можу ділитися знаннями, 24 лютого 2022 року я переступив поріг територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ще у 2014 році були такі думки, серце не мало спокою, та після операції на хребті стан здоров’я не давав змоги). Без офіцерського звання, але з великим досвідом в абдомінальній хірургії, проктології, лікуванні цукрового діабету, що вимагає вміння серед іншого і проведення ампутацій, за покликом сумління твердо вирішив стати пліч-о-пліч з тими, хто йшов захищати країну.  

Так Юрій Михайлович став військовослужбовцем і медиком 105-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Бути лікарем і носити білий халат мріяв із дитинства, а клята війна змусила одягнути замість нього бронежилет, і взяти в руки автомат. В умовах воєнних реалій два роки лікував, допомагав, ділився з іншими набутим досвідом. Про відмінності медичної допомоги в цивільному житті і на війні розповідає: «У мирний час лікар розуміє, що має знання і надає допомогу, знає, що в спину ніхто не вистрелить, а на фронті треба стежити за боєм, бо медик – мішень для снайпера. Було і страшно, але жартували: мовляв, якщо міна прилетить біля нас, не встигнемо злякатися. Все побачене і пережите дає про себе знати так чи інакше, звичайно, але ні стрес, ні страх не мають перемагати, щоб не помилитися, адже кожна помилка – це чиєсь життя. Відверто зізнаюся, що морально-психологічно я був готовий до всього: як вирушав на війну, прощався з рідними. Але, дякувати Богу, повернувся. Не з перемогою, на жаль, а за станом здоров’я. Демобілізований 31 березня 2024 року». 

 
Як зазначає пан Юрій, після війни медицину і суспільство очікують великі виклики, зокрема, щодо стратегії й тактики виживання і відновлення фізичного та психічного стану українців: «Лікарі фізично лікуватимуть, рани фізично гоїтиме час, а душевні та психологічні травми не зникатимуть безслідно. З воїнами мають працювати психологи, священники. В суспільстві має бути розвинена культура комунікації з ветеранами, в основі якої – вдячність і повага до захисників. Я, коли повернувся, зрозумів, що мене чекали: рідні, друзі, колектив. Це так приємно! Це дало мені сили натхненно працювати далі –  і через три дні після повернення я зробив вже чотири операції. 

– Допомогти людям, країні, зробити маленький добрий вчинок чи долучитися до великої, гідної справи – це мене окрилює, – ділиться думками Юрій Михайлович. – На фронті щоразу, коли вдавалося надати якусь допомогу, вчасно виявити і запобігти захворюванню, небезпеці – це був щасливий день. Жалітися ні на що не випадало. Важко та боляче було втрачати побратимів, яких ти навчав, з якими фотографувався на памʼять, які ще нещодавно були поряд, а через день ти дізнаєшся, що хтось із них загинув в бою чи від кулі снайпера... Це жахлива трагедія.  

Жахливі речі, як розповів Юрій Футуйма, траплялися їм на шляху там, де ставала нога окупанта.  Обстріляні храми та будівлі, побиті ікони, гори сміття, антисанітарія – свідчення того, що це нелюди, в яких немає нічого святого.  Натомість із ніжністю та любов’ю захисник згадує про позитивні та приємні моменти, які їм дарували  чотирилапі друзі. Чорний із білим «вогником»  песик Прометей, який ще маленьким пристав до військових в прифронтовому селі, тепер живе в Тернополі і є хорошим другом для лікаря. 

 
А кумедна мить про котиків  розвеселить усіх: «З’ясувалося, що одного разу, поки «добрі» котики міцно спали поруч із бійцями, веселі мишки вивчали і територію місцеперебування військових, і анатомію воїнів. А все від того, що ми ділилися з котиками своїм пайком-консервами. А кіт після такої трапези, звісно, міцно спить і мишей ловити не хоче». 

  
Відомо, що спілкування з тваринами діє як антистрес, підбадьорює, покращує настрій. А позитивні емоції так потрібні для відновлення захисникам. І Юрій Футуйма використав ще один чудовий спосіб емоційної підтримки воїнів – пісню. Співав сам та заохочував побратимів.  

– Пісня – це душа. Вона дарує емоції, надихає військових. І місцевих мешканців теж. Я навіть концерт давав, тож люди дякували, що чули українську пісню, – натхненно розповідає чоловік.  

Юрій Михайлович – автор і виконавець пісень поетів-піснярів, композиторів Тернопільщини та України. Його голос неодноразово звучав на різних сценах. На сьогодні в його доробку вже майже 100 пісень, серед яких 7 записані з початку повномасштабного вторгнення, і символізують незламність духу та силу українського народу: «Прилетіли лелеки», «Муруймо храм добра», «Перемога твоя і моя»,  інші. А в період Різдвяних свят у соцмережах лунала дзвінка  колядка «Зоре в небі, світи ясно», яка виконана і знята у бліндажах, де проживали військові – чудова ідея пана Юрія! Коли слухаєш ці мелодії боротьби – душу наповнює гордість за нашу країну, оптимізм і віра в перемогу.  

 
30 листопада минулого року під час відпустки Юрій Футуйма став володарем гран прі фестивалю «Пісня буде поміж нас», який щорічно відбувається в день народження народного артиста України Назарія Яремчука, улюбленого співака, на піснях якого він зростав. І вже на майбутні фестивалі Юрія Михайловича запросили як члена журі. У  подальших творчих планах, як поділився він, – нові життєствердні пісні, слова яких припадуть до душі, благодійні концерти з метою фінансової підтримки ЗСУ.  

Перемога твоя і моя, 
Через рани і біль, і руїни,  
Щоб жила українська рідня,  
Найдорожча за все Україна!   
Про це співає в авторській пісні на слова Степана Галябарди, за це боровся Юрій Футуйма. І закликає усіх, хто може, стати на захист країни та долучатися до благодійних зборів. Не тільки вподобайками у соцмережах, а й посильним матеріальним внеском, долученням до справи: 

– Донатити мусимо постійно. Це нам потрібно, щоб на фронті хлопці все мали. Вони – там, аби ворог не прийшов  сюди. Кожен чоловік, який вважає себе справжнім українцем, має бути готовим взяти до рук зброю, має виконувати ту ділянку роботи, яку вміє, щоб ми вистояли. Нам треба вистояти, а тоді – шлях до розбудови. 

Багато планів, ідей, натхненної роботи в Юрія Михайловича на шляху повернення в професійне медичне русло. Викладацька діяльність вимагає формування професіоналів і виховання патріотів серед університетської молоді. Він сприймає студентів як рівних і наголошує їм, що «так, як захисники мають розуміти, що йдуть захищати країну, так майбутні медики мають усвідомлювати, що за їхнім лікуванням стоїть людське життя». 

– Хочу бути професійно максимально корисним як нашим захисникам, так і людям. Як абдомінальний хірург,  спеціалізуюся на патологіях черевної порожнини, лікую грижі, проводжу операції на шлунку, кишківнику, спеціаліст у проктології, займаюся лікуванням діабету, що ускладнений синдромом діабетичної стопи, виразок і ран різноманітного походження, тому пропоную безкоштовні консультативні послуги для учасників бойових дій. Нині дуже важливо вчасно обстежуватися, щоби  запобігти розвитку захворювань органів черевної порожнини, зокрема онкологічних. Понад 20 років досвіду, технології, патенти (до слова, на днях було запатентовано  два нові апарати для лікування хворих з ранами будь-якого генезу) – все спрямовуватиму на користь і здоров’я людям. До речі, на цьому етапі лікування синдрому діабетичної стопи в обласній лікарні є всі умови і висококваліфікований колектив, зокрема,  мої учні, які можуть надати будь-яку допомогу європейського рівня. Готовий навіть у межах Тернополя на власному авто в разі потреби прибути до пацієнта (тел. (068) 147 5060). Коли я бачу свій результат – отримую задоволення. Бажаю всім здоров’я, перемоги та миру! Слава Україні! – звертається до всіх лікар. 

Героям слава! Дякуємо вам, Юрію Михайловичу, за «серце хірурга» та душу справжнього українця! 

Ірина СКАСКІВ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували