Святково одягнені прихожани наповнили церкву  розмовами, втіхою, що зустрічаються у цьому святому місці. Багато з них прийшли з дітьми. А перед храмом українці організували ярмарок, кошти з якого підуть на допомогу ЗСУ.  

– Церква – це не лише будівля, а кожен із нас. Навіть тут, на Мальті, важливо нам бути разом і своїм життям свідчити про Господа, показувати приклад іншим, – почав розмову отець Степан. 

Народився священник у селі Кадобна на Івано-Франківщині тоді, коли ця церква була у підпіллі. «Господь провадить мене все життя, – продовжує отець.  У грудні 2022 року, з благословення Блаженнішого Патріарха Святослава, мене призначили служити на Мальту, для вірних УГКЦ, а також для всіх українців, доля яких, а тепер і війна, змусила покинути рідну землю. З благословення архиєпископа Мальти Чарльза Шіклюни я приступив до служіння при греко-католицькому храмі Божої Матері Дамаської. Для нас усіх  зболених і вигнаних війною цей маленький храм став великою розрадою, острівцем України. Тут щонеділі і у свят

Наслідки цієї віроломної війни відчувають не лише українці, а й інші народи. Мабуть, після війни треба буде переписувати історію не тільки століття, а й тисячоліття, настільки загарбники її сфальсифікували, викрали і позатирали білими плямами.  

– Що стає головним у прагненні закордонних  українців шукати дорогу до храму?  

– Церква – це місце, де ми вчимося бути з Богом. Сюди я прийшов на місце священника, який ревно працював на прославу Бога, згуртував українську громаду. За рік мого служіння я охрестив десятеро діток. Перша українська пара з наших парафіян повінчалася. За цей час ми підготували дітей до Першого причастя, яке урочисто відсвяткували на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Величавим було святкування Великодня. У святкуванні, яке проходило в архиєпископській семінарії, взяло участь понад 400 людей. І це засвідчує, що наші люди шукають Бога, цінують наш обряд і традиції. 

Господь влаштував мою долю так, щоб я був Його очима і, як священник, розповідав вірним про незбагненну Божу красу! Мені довелося любуватися красою Ніагарського водоспаду, трьома тисячами озер північної Америки, Горою 12 Апостолів, місцем, де сходяться у поцілунку Атлантичний та Індійський океани. Я молився у соборі Паризької Богоматері, у Базиліці Божої Матері в Люрді, на Оливній Горі у храмі Господня Сльоза, на горі Тавор, а також на Гробі Господнім. Приймав купіль у ріці Йордан, милувався Римом, побував у його серці – Ватикані…  
Здається, що після всіх моїх подорожей, Господь запровадив мене в інший світ, на якусь дивну планету, ім’я якій – Мальта. Вона заворожила красою і духовною величчю храмів, тут навіть каміння хоче розказати про сиву давнину землі, де ступила нога святого Павла. 

– У збірці віршів «Подих пустелі», яку видали українці Арабських Еміратів, де Ви служили, є і Ваша поезія. Які мотиви Вашого поетичного слова? 

– В Еміратах ми мали доволі гарного парафіянина, який зініціював випуск книжки  української діаспори. Тематика моїх творів залежить не від мене. Буває, серед ночі я чую текст. Тоді встаю і починаю писати:  
«Дай пригорнусь до Тебе, Ісусе, 
І удари бичів я прийму,  
Візьму хрест Твій на свої рамена,  
На Голгофу я сам понесу.  
І вінець Твій терновий, Ісусе,  
Я на голову візьму свою,  
Нехай відчую той біль невимовний,  
Нехай страждання Твої розділю…». 

–  Багато з наших співвітчизників, які тут  замешкали, душею на Батьківщині, де воюють їхні родичі. Вони звертаються до Вас за розрадою? 

– Так, вони діляться сокровенним, нерідко  шукають духовної підтримки, беруть участь у волонтерській діяльності. Водночас щомісяця до нас на оздоровлення приїжджають українські вояки. Ми робимо все, щоб вони поправили своє здоров’я і набралися фізичної та духовної сили. 

– Нині ми, українці, гостро відчуваємо брак  доброї новини при величезній кількості джерел інформації. Чим її можна замінити, крім очікування? 

– «А хто витримає до кінця, той спасеться», – ці слова сказав сам Господь. Отже, я шукаю доброї новини. Яка вона? Якщо можу допомагати, скажімо, збираємо кошти на дрони, на карети швидкої допомоги чи для лікування бійців, це мій внесок і я прискорюю прихід доброї новини. Можна чути  багато інформації, але маємо слухати слово Боже, а в ньому є все. Якщо три царі принесли до народженого Ісуса миро, золото і ладан, ми  маємо принести на вівтар – віру, надію і любов. Ось тоді пізнаємо правдиві Божі стежки і добрі новини, які неодмінно настануть.    

– Чому Бог допускає такі страждання нашому народові? 

– Не Бог допускає війну, не Він є її творцем. Творцем війни є людина. Бог – є Любов! Він дозволяє людині бути вільною і пожинати плоди своєї свободи. Так, людина вільна не тільки на хороше, а й на погане. Вона вільна обирати добро чи зло, благословення чи прокляття, мир чи війну. Кожен, хто починає війну проти мирних людей, повинен знати, що він йде війною проти Бога, який дав їм життя і любить їх. Війна – це прояв страшної, злої свободи, але також можливість проявити добру волю для порятунку людей, які страждають. Тут добро і зло проявляють себе з максимальним контрастом. Хочу зацитувати одне з останніх послань до українського народу з надією на Всемогутнього Бога: 
«Мій Любий многостраждальний український народе! Прошу вас усіх бути голосом правди в цьому світі. Правди про те, що війна завжди є злом, але від цього зла потрібно захищатись, оборонятись, потрібно молитись і просити Божої допомоги. І навіть якщо зло стріляє у нас ракетами, ми маємо право ці ракети збивати. І маємо право мати чим їх збивати, щоб захистити наших людей і весь світ…». 

…«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! – казав наш національний пророк. І це правда, бо  світло обовʼязково переможе темряву, бо немає такої хмари, щоб закрила сонце, і немає такої ночі, щоб зупинила ранок. Тож Україна звільниться від нападника, і неодмінно переможе його. Ми постійно молимося за це. 

                           
Людмила ОСТРОВСЬКА, 
   спеціальна кореспондентка газети «Сільський  
   господар» у країнах Європи 
м. Валетта (Мальта) 




 

0

0

0

0

Ви вже відреагували