Історія переслідувань більшовицьким режимом його родини характерна для десятків тисяч галицьких сімей, засуджених у ті страшні повоєнні роки військовими трибуналами ніби під копірку, за одними і тими ж звинувачуваннями. Історія однієї родини як приклад трагедії всього народу. Це був час, коли енкавеесівська влада «ліпила» зі своїх бандитів героїв, визволителів, а з тих, хто любив, захищав свою землю, домівку – кримінальних злочинців, відправляючи у далекі нетрі сибіру. 

«Десять років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі присудили не тільки батькові, – згадує Дем’ян Іванович, – а усій сім’ї: матері Євдокії Пилипівні, мені і сестрі Зофії. Виселили нас на спецпоселення під нагляд органів МВС у пермську (тоді молотовську) область, добрянський район, поселення лух. Захворівши висипним тифом, у 1950-му році померла сестра…». 

На спецпоселенні сім’я Чернеців перебувала неповних дев’ять років і після реабілітації батьків повернулася додому на Тернопільщину. Влада зустріла репресованих вороже, тривалий час відмовляли у прописці, поверненні конфіскованого майна. Та врешті-решт поволі життя налагодилося. Дем’ян Іванович закінчив Теребовлянську середню школу №1, згодом отримав фах інженера-будівельника у Львівському політехнічному інституті, пройшов шлях від майстра до керівника проєктно-технологічним трестом «Тернопільоргагробуд», брав участь як у проєктуванні, так і в спорудженні санаторію «Медобори» у селі Конопківка на Теребовлянщині, тваринницького комплексу господарства «Маяк» на Гусятинщині, у будівництві житла для працівників світлотехнічної корпорації «Ватра» у Тернополі. 

Після розпаду срср, Дем’ян Чернець став у ряди  громадських активістів національного відродження і розбудови Української держави. Одним із перших вступив до РУХу, очолив осередок товариства політв’язнів і репресованих на «Ватрі». У 1995 році пана Дем’яна обрали заступником голови Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, а через два роки він увійшов до складу комісії з питань поновлення прав реабілітованих при міській раді м.Тернопіль. З 2008 року Дем’ян Чернець – голова обласного осередку товариства, а з 2010-го – заступник голови Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.

 
Незважаючи на поважний вік, Дем’ян Іванович активно займається пошуком документів і місць загибелі жертв політичних репресій, їхнім перепохованням, встановленням пам’ятників і пам’ятних знаків борцям за волю України, а саме: крайовому провіднику ОУН «Бурлану» (Івану Прокопишину) на хуторі Підболото поблизу села Темногайці на Шумщині, борцям за волю України у полі між селами Великий Глибочок і Пронятин Тернопільського району,  крайовому провіднику «Євгену» (Йосипу Поздику) у селі Деренівка на Теребовлянщині, меморіальної дошки вояку УПА Павлу Зайцю, уродженцю села Добромірка на Зборівщині. 

Дем’ян Чернець репрезентує і захищає громадянські права членів товариства, долучився свого часу до підготовки і видання книги «Малолітні політв’язні Тернопільщини», брав активну участь у роботі обласної координаційної ради громадських організацій національно-патріотичного спрямування. До його наполегливої роботи слід додати діяльність на посаді заступника голови громадської ради Департаменту соціального захисту населення ОВА. 

Громадська діяльність патріота-ювіляра належно оцінена. За активну участь у розбудові Української держави він відзначений грамотами міської і обласної рад, нагороджений ювілейними медалями «25 років незалежності України», «Учасник Євромайдану», орденом «За заслуги ІІІ ступеня» і знаком народної пошани – орденом «Єдність та воля». 

Степан ЯРЕМЧУК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували