Отець Назарій народився у селі Мишків на Заліщанщині. Після школи вступив до Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, на філософсько-теологічний факультет. Крім того, отримав диплом Київської духовної академії.  

– З дитинства я ходив до церкви, – розповідає отець Назарій. – Мої батьки були віруючими, дядько був священником. І це, звісно, не могло не залишити відбиток на моєму формуванні. Мій шлях служіння Богові розпочався ще зі студентських років. З першого курсу був дяком на двох парафіях, а з третього – став паламарем і дяком катедрального собору у Чернівцях. Два роки викладав релігієнавство і філософію в училищі, а в 2007-му одружився і став священником. Вісім з половиною років служив на Буковині. 

Згодом обрав для себе не легкий, але надзвичайно потрібний  шлях військового капелана. 

 
Ще студентами  ми співали українських пісень,  відвідували богослужіння, читали історію України та слухали розповіді досвідчених священників, а також нашого митрополита Данила про правдиві сторінки історії і, зокрема, другого Патріарха, Предстоятеля УАПЦ Володимира Романюка, який хотів незалежної української церкви і за це також відбував покарання на засланні.  

Коли почалася Революція Гідності, а у 2014-му – війна, ми складали багато молитов і молилися до Господа, Пресвятої Богородиці, просили допомоги та опіки для всіх, хто цього потребував. Я розумів, що молитися – необхідно, бо це наша сила та захист, а віра – основа всього, чим ми розпочинаємо свій день, але надалі залишатися на відстані від тих місць, де йшли бойові дії, не міг. Тож у лютому 2016-го потрапив на Луганщину, в місто Попасна, тепер – тимчасово окуповане, а потім – в Артемівськ, тепер - Бахмут. У Попасній ми перебували на позиціях, виїжджали в різні бойові точки. Там я вперше почув обстріли з танків, побачив військову техніку і для мене це теж було нелегко сприймати. Однак,  порадившись із сімʼєю й отримавши благословення владики Данила, митрополита Чернівецького і Буковинського, знову поїхав до воїнів уже на місяць.  

Що найбільше запамʼяталося? Як казав один досвідчений водій: кожна дорога, кожен рейс – це новий шлях. Тоді, потрапивши у зовсім нове середовище, не обійшлося, без стресів і страху, але з Божою допомогою я все це переміг. 

Найбільше запамʼятовуються обличчя людей, з якими доводиться зустрічатися за тих жахливих обставин. Там усі стають рідними. І так приємно, коли ти знову і знову приїжджаєш у «гарячі» точки, а там до тебе підходять люди, і кажуть, що ми вас памʼятаємо, або те, чого ви нас навчали, допомогло вийти із важких ситуацій... І ці почуття додають сили та наснаги рухатися вперед, виконувати свою місію.  

На війні ризикує кожен. Але наші бійці-патріоти, свідомо прийшли захищати нашу землю, свою домівку, рідних,  Батьківщину. А капелан – завжди з воїнами. І він теж – воїн духовний. Він як батько, друг, як психолог, а ще духовний наставник, який, нерідко ризикуючи власним життям, рятує душі, життя інших. І не раз бачить чимало чудес, коли по вірі захисників Господь їх береже.  

Ми, капелани, молимось і плачемо з кожною родиною, яка втратила у цій війні воїна; співпереживаємо із кожною людиною, якій нікуди повернутися, бо її домівка зруйнована... Але, пам'ятаймо, що після дощу завжди виходить сонце. Господь  будь-якої миті  здатний змінити будь-які обставини. Тому, не втрачаймо віри, цінуймо кожен свій прожитий день, бережімо найдорожчих, шануймо святе і знаймо: перемога обовʼязково буде за нами, адже з нами – Бог, а де Бог – там правда, де правда – там перемога!  

Розповідь отця Назарія  
записала Іванна МИХАЙЛЕНКО 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували