Сучасним поколінням краян про цю неординарну постать відомо, мабуть, небагато. Проте цей талановитий педагог, активний просвітянин, невтомний пошуківець, журналіст і письменник залишив добрий слід в інтелектуальній царині Тернопілля. Свій багатогранний життєвий і творчий шлях Богдан Петрович скрасив випуском десяти книг і більше тисячі публікацій у кількох десятках енциклопедичних, періодичних вітчизняних і зарубіжних виданнях. А за написання документальної книги «Христові обручники» – про страдницьку долю монахинь УГКЦ – автору особисто подякував Папа Римський, світлої памʼяті Іван Павло II. На жаль, нині великого патріота і працелюба поміж нас уже немає. Тож на думку спадають тужливі слова видатної української поетеси Ліни Костенко: «Відходять майстри, залишаючи спогад, як рану...». 

Богдан Головин народився 6 вересня 1926 року у селі Золотковичі на Львівщині. Ще від народження виявляв здібності до навчання. Богомільна мати бачила у ньому майбутнього священника, та початок Другої світової війни перекреслив усі плани. 1940 року батьків, як «буржуазних націоналістів», більшовики відправили на «вічне поселення» у сибіру. 

Богдан під час німецької окупації навчався у Львівській торговельній школі, а від 1943 року до кінця війни перебував на примусових роботах у Німеччині. Після її капітуляції працював перекладачем німецької мови у радянській військовій комендатурі. Однак, коли репресивні органи довідалися про його походження та погляди, негайно звільнили із займаної посади. 

Навесні 1952 року він заочно вступив на історичний факультет Львівського держуніверситету. Незабаром почав працювати в освітніх закладах Львівщини, а в 1954-му молодого педагога направили директором школи. Але невдовзі Богдан Головин, як християнин і безпартійний, опинився під пильним наглядом кдб. Його звільнили з цієї посади, тому з дружиною Іриною, уродженкою селища Великі Бірки, переїхав у Тернопільський район. Тут свою педагогічну карʼєру розпочав директором Прошівської школи. Наступного року його призначили завідувачем Великобірківського відділу освіти. Та невдовзі, і далі упродовж кількох разів Богдана Головина звільняли з керівних посад «за антирадянські погляди». 

1973 році його перевели у Буцнівську середню школу неподалік обласного центру, а вже 1982-го Тернопільський райвиконком знову звільнив його з роботи і також за надуманим приводом.  

Та попри все пан Богдан був незламним патріотом і  педагогом з великої літери. За успішну роботу на освітній ниві отримав Грамоту Міністерства освіти «Відмінник народної освіти УРСР», однак, у політичному плані це не «відіграло» позитивно.  

Та, незважаючи на відверту дискримінацію, Богдан Петрович не опустив руки, вступив у члени Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а вже 1992 року його обрали головою правління Тернопільського районного, а невдовзі – обласного обʼєднання «Просвіта». В історію цього товариства він увійшов як його багатолітній очільник і відроджувач просвітянських традицій. 

За період роботи у цій громадській організації у більшості населених пунктів Тернопільщини він створив місцеві осередки, а обласне обʼєднання за кількістю індивідуальних членів посіло перше місце в Україні! Тож у 2006 році його обрали Почесним членом Всеукраїнського товариства, а вже у 75-тирічному віці – Почесним головою обласної «Просвіти». 

До останніх днів життя Богдан Головин був серед діячів активістів «Просвіти», Українського товариства охорони памʼяток історії та культури, Української спілки професійних учителів, Наукового товариства імені Тараса Шевченка... Його ревну працю оцінено почесним званням  заслуженого працівника освіти України, відзнакою  Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» та Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Братів Лепких. 

Філігранному перу Богдана Петровича, уже як письменника, належать резонансні книги «Мученики та ісповідники Української Церкви XX століття. Нариси. Статті. Дослідження», «Нації незгасний смолоскип. Статті. Інтервʼю. Спогади», два видання трилогії «Христові обручники». 

Мене з паном Богданом також єднала творча праця. Мені були цікавими його інтелектуальні погляди на політику, літературу і мистецтво, у пошуках краєзнавчих першоджерел ми неодноразово їздили до львівських архівів і Львівського національного аграрного університету, ювілею якого присвятили свою спільну книжечку. 

У планах цього ревного християнина і невтомного літописця історії УГКЦ, життєва дорога якого освітлила майже ціле століття, було ще багато цікавих задумів, та, на превеликий жаль, 9 жовтня 2016 року вони обірвались його трагічною загибеллю на залізничній колії поблизу власної домівки... 

Проводжаючи світлої пам’яті Богдана Головина в останню дорогу, архиєпископ і митрополит УГКЦ Василій Семенюк зворушливо мовив: «Він був великим педагогом, істориком, патріотом, інтелектуалом, памʼять про якого залишиться у нашій памʼяті назавжди».  

Богдан НОВОСЯДЛИЙ 

На архівній світлині – під час 80-річного ювілею: Богдан Головин (у центрі) з його учнями - ректором Львівського національного аграрного університету Володимиром Снітинським (зліва) і автором цих рядків. 8 вересня 2006 року. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували