ДОРОГА ЗА ОКЕАН

У Норт-Роялтоні, передмісті Клівленда у штаті Огайо, оселю пані Дарії серед охайної американської вулиці знайти неважко – вона потопає у квітах. Пишні клумби довкола будинку, доглянуті з любовʼю, одразу нагадують українське подвірʼя. На дверях гостей зустрічає вінок із синьо-жовтих квітів, а за порогом – ще одна особливість цього дому: майже на кожній стіні ікони. Вони не просто прикрашають оселю, а створюють атмосферу тепла, молитви й дому, який, попри тисячі кілометрів, залишається по-українськи рідним.

– Я народилася у віруючій та патріотичній родині в селі Жизномир Бучацького району (нині – Чортківський). Згодом наша сім’я переїхала до Бучача, – розпочала нашу розмову мисткиня. – Три брати мого батька були повстанцями. Усі вони загинули в боротьбі за Україну. Татову маму і тітку вислали в сибір. Через українські національні переконання нашій сім’ї загрожували арешти й заслання. Татів молодший брат Юліан передав батькові записку, написану на папері від цигарок, у якій просив покинути Україну. Він переживав, аби хоч хтось один із роду Гуляків залишився живим.

Так сім’я вирушила до Німеччини. Маленькій Дарії тоді виповнилося чотири роки. Спочатку разом із іншими українцями вони жили у таборі для переміщених осіб, згодом переїхали до Канади.

– Дорога за океан тривала два тижні, – пригадує пані Дарія. – У пошуках кращого життя з нами пливло багато українських родин. Кораблем ми прибули до Галіфаксу, звідти вирушили до Торонто. Там нас чекала група людей у вишиванках. Цю зустріч організувала Українська католицька церква. Кожна родина тоді отримала по одній хлібині, кошику яблук і 20 доларів. Саме з цих простих дарів починалося наше нове життя за океаном.

ТАМ, ДЕ ПЛЕКАЛИ УКРАЇНСЬКЕ

У Канаді пані Дарія зростала в українському середовищі. Ходила до «Рідної школи» і до «Пласту», навчалася в Академії Непорочного Зачаття в Онтаріо, яка тісно повʼязана з українською діаспорою Католицької єпархії Торонто. Відвідувала Українську греко-католицьку церкву. Біля Торонто Гуляки придбали хату з десятьма акрами землі, де батько посадив сад і тримав пасіку. Це було улюблене місце родини, яке нагадувало їм Батьківщину. Згодом пані Дарія приїжджала сюди вже зі своїми синами – Левком і Данилом, аби вони росли з відчуттям українського коріння і бачили, як живуть українці навіть далеко від рідної землі.

Після школи Дарія вступила до університету, де здобула ступінь бакалавра з біології та хімії. Далі продовжила навчання у США в магістратурі Детройського університету. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Кульчицьким. Він походив з української родини зі Львівщини. Після війни емігрував до Америки, де працював істориком, був професором Янгстаунського університету та активним діячем української громади. 

Оселившись у США, пані Дарія активно долучилася до українського громадського та освітнього життя. Вона була членкинею Союзу українок Америки, а також викладала в «Рідній школі» у Вашингтоні.

ВІД БАТЬКОВОГО ПЕНЗЛЯ – ДО ІКОНОПИСУ

Любов до мистецтва в пані Дарії зародилася ще в дитинстві. Перші уроки малювання вона отримала від батька Михайла. Він любив писати пейзажі й передав доньці не лише технічні навички, а й особливе відчуття краси навколишнього світу.

Згодом її творчий шлях привів до іконопису. Разом із чоловіком пані Дарія поїхала до Мюнхена, де він викладав історію в Українському Вільному Університеті. Там відвідувала лекції про українську культуру та мистецтво професорів Володимира Яніва, Григорія Гоція та скульптора Григорія Крука. Саме вони відкрили для неї глибший світ української іконографії.

– Завдяки владиці Роману Даниляку з Торонто я познайомилася зі славним іконографом, ієромонахом Студитського чину о. Ювеналієм Мокрицьким, який погодився навчати мене іконопису, – згадує пані Дарія. – Він був одним із перших випускників студитської іконописної школи, де здобував мистецьку освіту під опікою митрополита Андрея Шептицького. Під керівництвом о. Ювеналія я опанувала основи іконопису, а згодом віднайшла власний шлях у мистецтві. 

ПІД ПОКРОВОМ БОГОРОДИЦІ

Іконописом мисткиня займається вже понад чотири десятиліття. Її ікони можна побачити у храмах, музеях українського мистецтва та приватних колекціях у США, а також на численних виставках. Вона писала ікони для іконостасів храмів у різних містах Америки. 

Головною темою її творчості став образ Богородиці. Саме до нього пані Дарія найчастіше звертається у своїх іконах. Він близький їй як образ Матері – через нього поєднуються дитячі спогади, молитва та духовна підтримка. 

– Коли звертаюся до Бога, то через Марію. Я постійно відчуваю її опіку, – ділиться Дарія Гуляк-Кульчицька. – Тому й процес писання ікон для мене – це не просто робота. Це моя молитва до Богородиці. Це особливий час, коли наповнююся енергією і силами. Я можу працювати над іконою вісім годин безперестанку і не відчувати втоми.

УКРАЇНА В ОБРАЗІ ПРЕЧИСТОЇ

Серед численних образів, створених уродженкою нашого краю, особливе місце посідає Богородиця у вишиванці. Саме цей образ став одним із найупізнаваніших у її творчості. 

– Почалося все з поїздки до Вірменської церкви святого Йосифа біля Торонто, – пригадує жінка. – Там мене вразила ікона Матері Божої у вірменському вбранні. Коли я запитала священника, чому Богородиця зображена в такому одязі, він відповів: «Бо вона наша». А я з усміхом кажу: «І вона наша». Священник засміявся: «То малюйте її». До того я ніколи не бачила ікони Богородиці у вишиванці. Саме тоді в мене народилася думка зобразити Пречисту в українському вбранні.

Першою іконописиця одягнула у традиційне вбрання Гуцульську Богородицю. Згодом почала писати ікони Діви Марії в одязі інших українських регіонів. Хоча у традиційному церковному іконописі Богородицю зазвичай не зображають саме у вишиванці, для пані Дарії ця тема має особливе духовне значення. Україна споконвіку перебуває під покровом Пречистої, а її образ супроводжує українців у найважчі часи. Саме тому мисткиня прагне показати Богородицю близькою до українського народу – у вбранні, яке несе пам’ять про рідну землю. Водночас у своїх роботах вона використовує елементи вишивки й на одязі інших святих.

– У традиційній іконі одяг має певну символіку, а у вишиванках Богородиці я прагну зберегти пам’ять про українські землі, – каже пані Дарія. – Особливо для діаспори це має великий сенс: люди, які залишили Батьківщину, бачать у цих іконах не тільки святість, а й Україну, яку вони носять у своєму серці.

Серед особливих образів пані Дарії – Борщівська Богородиця у традиційній чорній борщівській вишиванці. Репродукція цієї ікони зберігається у храмі Успіння Пречистої Діви Марії в Борщеві, її вважають духовним оберегом цього краю. 

КОЛИ ТВОРЧІСТЬ СТАЄ СЛУЖІННЯМ

Ікони Дарії Гуляк-Кульчицької стають частиною важливих родинних подій. Наречені просять художницю написати образ Діви Марії у вишиванці, щоби саме ним батьки благословляли їх на подружнє життя. Її роботи також виставляють на благодійні аукціони, кошти з яких спрямовують на підтримку Збройних сил України. За іконами пані Дарії було створено серію листівок «Українське Різдво», яку випустило видавництво «Хвилі Дністра» у Клівленді.

Попри те, що пані Дарія залишила Україну багато десятиліть тому, Батьківщина назавжди в її серці. Вона переживає за долю України і своєю творчістю продовжує підтримувати духовний зв’язок із рідною землею.

Нині мисткиня працює над розписом храму Святого Андрія у Пармі – передмісті Клівленда, штат Огайо та створює образ Воздвиження Чесного Хреста, біля якого зображені постаті українських князів і княгинь, а поруч – діти як символ майбутнього України. Через цей образ художниця передає свою віру: попри важкі випробування Україна вистоїть і матиме світле майбутнє.

Марія ІЛИК-БЕЗКОРОВАЙНА,

спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у США

Світлини авторки

0

0

0

0

Ви вже відреагували