Саме тему незахищеності авторських прав, гірку правду про те, що виконавці часто забувають про тих, хто подарував їм хіти, підняв у соцмережах відомий поет-пісняр Анатолій Фіглюк. 

На Тернопільщині – спокій для натхнення 

Ця тема надзвичайно сколихнула користувачів соцмереж, більшість дописувачів вступилася за автора, а дехто був щиро подивований, бо вважав, що слова пісні належать виконавцям. Нині Анатолій Арсентійович перебуває на Тернопільщині, у мальовничому місті Скалат, адже багато років дружить зі знаним у наших краях аграрієм, керівником підприємства ТОВ «Агро-Млин» Богданом Олійником. А. Фіглюк разом із тернопільським автором і виконавцем, заслуженим артистом України Володимиром Вермінським написав гімн «Одна родина – «Агро-Млин» про підприємство, яке впродовж багатьох років очолює Богдан Степанович. А також поет-пісняр написав цьогоріч пісню «З днем народження, пане Богдане» – як дяку не лише доброму другові, а й добродійнику, людині, яка з початку повномасштабного вторгнення допомагає війську. Загалом у митця є задум написати пісню й про саме місто Скалат, його історію та знамениті башні Скалатського замку, і, звісно ж, про людей героїчних і працьовитих. Саме це містечко на Тернопільщині надихнуло знаного митця на написання низки віршів і пісень, зокрема, про війну і незламну Україну.  

Я скористалася нагодою і вирушила до пана Анатолія Арсентійовича на розмову. Ця зустріч, без перебільшення, залишила в душі надзвичайно теплий післясмак. Мало коли зустрінеш людину такого високого творчого злету, та водночас щиру, добродушну і позитивну. 

Розмову розпочали зі згаданої пісні, яка наробила галасу в соцмережах. «На жаль, поетам-піснярам важко заявити про власні права. До прикладу, поетів приймають у спілку письменників після виходу у світ їхніх двох книжок, а піснярів таких, як я – ні. У мене є лише одна книга «На свято душі». Однак я – автор двохсот пісень, які виконують сорок заслужених і народних артистів України(!). Більшість із цих творів стала хітами, які наспівують українці по всьому світу, не знаючи, хто їх автор. Та я вдячний Богу, що дає мені сили, наснаги творити те, що приносить людям задоволення», – каже поет-пісняр. 

Як у досвідченого художника є свій індивідуальний стиль, так і, ознайомившись із творчістю пана Анатолія, можна вирізнити з кількасот композицій саме його – тому, що він пише серцем. У його поетичні рядки лягають не просто слова, а ціла композиція, життєва історія, іноді й драматична, в якій багато хто може себе впізнати. 

«Якось були ми на концерті зі Степаном Гігою.  Напередодні я написав на його музику пісню «А любов стороною йде». Важко вона мені далася, однак результат був того вартий і вона викликала ажіотаж в залі. Тоді підійшла до мене вродлива пані із заплаканими очима і з подивом запитала: «Ми ж з вами незнайомі, як так сталося, що ви написали про мене пісню? До того ж так все детально описали, навіть те кафе, де я сумую, згадуючи про коханого…» Я знизав плечима, лише втішно обійняв красуню. Мої пісні для людей і про людей, про ті найтонші, найчуттєвіші емоції, які доводиться нам пережити, тому й часто люди впізнають у піснях самих себе», – додав поет-пісняр. 

Талановитим поетам вірші диктує Бог 

Анатолій Арсентійович каже, талановитим поетам вірші диктує Бог, а створити пісню – надзвичайно важка, копітка робота, де необхідно знайти правильний приспів, аби людям хотілося запам’ятати і підспівувати. Пан Анатолій каже, що часто саме над приспівом доводиться працювати найретельніше. Кожна із композицій митця має свою цікаву історію, кожна народжена у вирі відчуттів – чи то кохання, чи то випадкової зустрічі, чи суму за втраченим коханням. 

Я запитала, як саме народився славнозвісний «Цей сон». «Оригінальна її назва була «Любов – то сон». Першочергово вона писалася для жінки-виконавиці. Мене попросила молода співачка написати для неї пісню, з якою можна буде поїхати на пісенний конкурс у Польщу. Навіть більше,  зробили переклад цієї пісні польською мовою. А було це під час Всеукраїнського пісенного фестивалю «На хвилях Світязя», який багато років поспіль ми проводили у купальські дні на березі однойменного озера на Волині. Десять років поспіль я був там ведучим. Так ось, я написав слова, Степан Гіга – музику, і йому настільки сподобалася ця композиція, що вже не хотів її нікому віддавати», – поділився поет. 

Загалом Анатолій Фіглюк разом зі Степаном Гігою написали 20 пісень, які виконують як сам співак, так і його донька Квітослава, син Степан Гіга-молодший, а також знані виконавці Іван Попович, незабутній Іван Мацялко, Анатолій Гнатюк, Михайло Попелюк... Серед написаних шлягерів і добре відома всім «Вулиця Наталі», «Дякую тобі, дружино», «Достигає вишня», яку співає як сам С. Гіга, так й Іван Попович. А познайомилися вони ще у 1996 році під час фестивалю «Доля» у Чернівцях. «Мене запросили як члена журі, до слова, тоді я був наймолодшим серед метрів української естради. На той час я проводив радіофестиваль, який згодом став телерадіофестивалем «Пісня року». Отримував по пʼять тисяч листів, телефонних дзвінків. Ми формували чесні рейтинги кращих із кращих пісень вітчизняної естради. Так ось, під час того фестивалю і розпочалася наша творча співпраця», – розповів пан Анатолій. 

Від Шарівки – до столиці України 

Дитинство і юність майбутній піснетворець провів на Поділлі у мальовничому селі Шарівка, що на Хмельниччині. З теплими словами митець розповідає про маму Антоніну Вікторівну Лужняк, каже, ненька завжди його підтримувала.  «Я не просив у мами якихось надзвичайних подарунків, як інші діти. А лише одну-дві платівки до нашої радіоли. Вони були не дешеві, але для мене це був справжній скарб. Із часом у мене було понад тисячу платівок із піснями виконавців і колективів із різних кутків світу, зокрема, й українських. Я їх усіх знав напам’ять. Знав авторів пісень. І мої односельці донині пригадують, що після школи я відчиняв балкон на другому поверсі і співав на повні груди усе, що мені було до душі. Вмів, не вмів, це інше питання (сміється), але задоволення я отримував від цього колосальне», – поділився митець. 

Так Анатолій Фіглюк слухав платівки, надихався і вчився писати пісні. Донині пригадує першу пісню, яка здобула популярність – вийшла друком у хмельницькій обласній молодіжній газеті «Корчагінець». Цю поезію  «Колискова мамі» неабияк вподобав композитор Михайло Люшня, який тоді керував спілкою композиторів Хмельниччини. Написав музику і зрештою ця пісня стала лауреатом телевізійного конкурсу «Сонячні кларнети». 

Так творчий шлях знаного митця проліг від села Шарівки до столиці України; від Ярмолинецької районної газети «Вперед» – до Національної телерадіокомпанії України, яка згодом стала ДТРУ «Всесвітня служба УТР», де пан Анатолій працював керівником інформаційного центру  НПМ «Україна»; від одного із численних громадських кореспондентів багатотиражки – до одного з керівників Державного телеканалу, що транслювався далеко за межами України… 

Щастя дарувати людям радість 

Пан Анатолій був одним із організаторів і ведучих проєкту «Пісня року». Свого часу – членом журі Міжнародного телевізійного фестивалю «Східний базар», що проходив у Криму, а також одним із ведучих (україномовним!) на гала-концерті, який проводили трьома мовами. Роботу фестивалю транслювали чимало країн світу. 

Та й це далеко не всі досягнення пана Фіглюка. Як з’ясувалося, Анатолій Арсентійович був членом оргкомітету та прессекретарем на міжнародних фестивалях, які організовував і проводив «Театр пісні Миколи Мозгового». 

Загалом у поета-пісняра вражаючий творчий доробок. Він писав пісні у співдружності з такими відомим композиторами як Олександр Злотник, Остап Гавриш, Арнольд Святогоров, Олександр Бурміцький, Михайло Мода, Володимир Будейчук, Валерій Марченко, Василь Дунець, Іван Пустовий, Ігор Яснюк (гурт «Світозари»), Володимир Якимець («Піккардійська терція»). З авторами і виконавцями – згаданим Степаном Гігою, Ярославом Борутою, Олегом Марцинківським, Василем Волощуком, братами Вадимом та Євгеном Гжегожевськими, Романом Рудим, Іво Бобулом, Павлом Дворським та іншими. Його пісні співають Антоніна Маренич, Михайло Поплавський, Наталія Бучинська, Олександр Василенко, Ольга Добрянська, Надія Шестак... 

Анатолій Арсентійович завше перебуває у творчому пошуку. На ютубі створив караоке-канал «Світ моїх пісень», де можна ознайомитися з його найпопулярнішими шлягерами. А ще цікавиться сучасними технологіями, нещодавно заради експерименту записав пісню разом зі штучним інтелектом, результат здивував як самого автора, так і його друзів.   

«Нам, творчим людям, важливо, коли нашу працю цінують, адже вкладаємо в неї всю душу, серце, частинку себе. Хоча… знаєте, коли бачиш як твоя пісня викликає усмішки, радість, та навіть сльози, як увесь зал її підспівує, розумієш – ось воно щастя, дарувати людям радість. Певен, це і є моє покликання», – резюмував нашу розмову Анатолій Фіглюк. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували