Як утверджувалися і чим займалися «соколи», дізнаємось з історичних досліджень про село Маркова, що належало до найсвідоміших у національному плані в тодішньому Підгаєцькому повіті. 

24 грудня 1906 року селяни звернулися за дозволом до Львова на створення філії товариства. Чекали три місяці, після чого  Петро Метанчук, якого пізніше громада обрала війтом, особисто поїхав за документами. 

Через три роки вже була у селі громадська структура, всі 12 членів якої мали нагрудні стрічки, які називали лентами, нарукавні пов’язки. Централізовано отримали два підручники з пожежогасіння. Юнаки й молоді чоловіки займалися фізкультурою, і в разі  якогось конфлікту могли стати загоном самооборони насамперед для українців. 

Організована громадська сила викликала переляк серед польських шовіністів. 14 лютого 1910 року голова «Сокола» Микола Семак писав до Львова про заборону в селі гімнастичних вправ й носіння синьо-жовтих стрічок і часті допити хлопців поліцією. У відповідь отримав рекомендації щодо дій у таких випадках і запевнення, що після втручання «Сокола-Батька» за порушення законів поліцаїв переведуть на інше місце праці. Лист закінчувався оптимістичною порадою: «Ленти носіть щодня і всюди, то може, і пани-донощики привикнуть до них». 

Через декілька місяців у Чорткові відбулися протипожежні курси, на яких побував Йосип Сиваник. Коли ж місцеві хлопці відзначилися на гасінні вогню у Яргорові, очевидно, на обійсті якогось поляка, то римо-католики змінили своє ставлення до «Сокола»,  а місцевий заможний селянин Андрій Ніжаловський, який вважав, що протипожежна служба може стати спільною справою для українців і поляків, подарував своїх коней для обслуговування пожежного знаряддя. 

З початком Першої світової війни більшість членів «Сокола» була мобілізована на фронт. Організація відновила роботу аж 1930 року. З цього приводу відбулися урочистості у читальні «Просвіти», які вів Павло Канюка, а з рефератом про «сокільський» рух виступив інструктор Власів із Підгайців.

Горезвісна пацифікація не оминула «Сокола». Поліцаї із сусіднього села Завалів побили хлопців, вимагали від них саморозпуску, забрали річний звіт та інші документи. Для заспокоєння громади було створено польське протипожежне товариство. На той час у «Соколі» було 92 члени, з яких 26 жінок та 11 дівчат. Закупили 17 спортивних костюмів, за 5 місяців провели 23 групові гімнастичні вправи. Того ж року загасили дві пожежі в Маркові та одну в Завадівці. 

В архіві збереглися відомості про арешт 21 січня 1934 року за приналежність до ОУН голови товариства Миколи Метанчука. На підтримку переслідуваних за політичні переконання у Львові відбувся сокільський здвиг, на який прибуло 35 марків’ян. 

Певні зміни в керівництві місцевою організацією сталися 4 лютого 1934 року, а останні звітно-виборні збори – 30 січня 1930 року, на яких обрали керівниками Василя Шеремету, Павла Сиваника, Степана Королевича, Михайла Яворського, Нестора Сабаду, Василя Колісника, Григорія Сараба. Чотарями стали Теофіль Семак, Петро Королевич, Наталія Сиваник. До контрольної комісії увійшли Василь Чучук, Юрко Семак і Кузьма Заєць. Тоді у товаристві перебувало 85 односельців, які сплачували внески. 

Події 17 вересня 1939 року, внаслідок яких Західна Україна була возз’єднана чи, як тепер кажуть, приєднана до урср, а значить і до срср, поклали кінець існуванню всіх, крім комуністичної, політичних партій і громадських демократичних структур «Просвіти», «Лугу», «Січі», «Рідної школи». Така ж доля спіткала і «Сокіл», який мав чітку національну платформу. 

У часи незалежності України, навесні 1992 року, «Сокіл» відродився як молодіжне товариство юних на базі загальноосвітніх шкіл району. Однак  ще не все з досвіду попередників вивчено й взято на освоєння. За їхнім прикладом мали б діяти й нинішні загони оборони, які у багатьох селах формуються не надто активно. 

Євген КИФОР 
с. Маркова на Монастирищині 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували