Якось помітив незнайомого старшого чоловіка з кавунами у картонному коробі. 

– Де родять такі ягоди? – запитую. 

– У Доброводах. 

– У тих, що біля Збаража? 

– Ні, у наших, за Ковалівкою. 

Розпитую, де навчився цієї справи, а почувши, що все життя працював у колгоспі агрономом, впізнаю, що це  Микола Гуцало. 

Не бачилися ми років із тридцять, як не більше, а познайомилися далекого 1969-го, коли я, літпрацівник сільгоспвідділу редакції «районівки», готуючи матеріал до газети, зустрів його в полі. Походив він із с. Заброда на Шумщині, а після закінчення Кременецького сільгосптехнікуму, отримав скерування у доброводівське господарство, де цінували не тільки своїх, але й приїжджих спеціалістів, звели для них багатоквартирний житловий будинок. Тут і «дотягнув» пан Микола до пенсії з єдиним записом про роботу у трудовій книжці. 

Не тільки Миколі Карповичу сподобалося це село. Подружжя Самусенків із Київщини, випускників Української сільгоспакадемії – теж. Михайло був головним агрономом, а Наталія займалася насінництвом. На жаль, чоловіка передчасно здолала серцева недуга, а дружина з дітьми й онуками прижилася у нашому краї. 

Жити в селі й не любити землю для Миколи Гуцала нереально. Тож і на схилі літ, залишившись без дружини, порається на городі, зосереджуючись на городині. Добре родять у нього помідори. А два роки тому захопився кавунами, хоча це було певним ризиком, бо село розташоване не в теплій зоні Дністровського каньйону, а в прохолодній північно-західній. Почав із сорту Вогник. Плоди дозріли, але були маленькими. Спробував ранньостиглі гібриди, а отримавши добрий результат, порадив зайнятися кавунами й дочці Ользі, що втратила роботу на швейному підприємстві.

 Під баштанні відвели сорок сотих поля. За теплого цьогорічного літа вага плодів сягнула 6–7 кг. 

Цікавлюсь особливостями вирощування цієї культури.  

Микола Карпович каже, що агротехніка майже така сама до гарбузів. Насіння радить купувати сертифіковане, пророщувати в теплицях або в теплій кімнаті. Сходи підживлює не міндобривами, а курячим послідом: літр концентрованої настоянки розводить у відрі води і поливає перед дощем. 

Після цієї неочікуваної зустрічі з колишнім технологом поля, а нині звичайним селянином, укотре переконуюся: гріє землю не тільки сонце, але й теплі хліборобські руки, здатні плекати високі врожаї за будь-яких погодних і кліматичних умов. 

Євген КИФОР,  
ветеран української журналістики  
с. Доброводи на Монастирищині 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували